Від авторки бестселера «Маленька паризька книгарня» ПРО КНИЖКУ «КНИЖКОВА БАРЖА» НІНИ ҐЕОРҐЕ
Сплило чотири роки, як Жан Одинак покинув книжкову баржу «Літературна аптека» та наважився поринути в нове кохання. Але любов до жінки не заперечує любові до своєї справи, тож після довгих роздумів, умовлянь друзів і послання Жозе Сарамаґу, що збереглося в капсулі часу, месьє Одинак повертається. І кермувати баржею, і зцілювати людські серця. Водночас він пише своє життя, кохання і спадок — довідник для книготорговців і літературних фармацевтів.
Ця книжка не тільки про Одинака, його рідних і друзів. Вона і про те, щоб читати самих себе, шукати людей, з якими почуваєшся «повним виданням», а не «вибраним». І, звісно, переміщуватися від плану до імпровізації, накривати в серці один стіл для бажань та розуму і знаходити в читанні цілковиту свободу.
Про авторку
Ніна Ґеорґе — німецька письменниця й репортерка, авторка 26 книжок і сотень публікацій. Працювала в кримінальній журналістиці та відповідальною редакторкою Die Welt. Її роман «Маленька паризька книгарня» став світовим бестселером. Разом із чоловіком-письменником живе в Берліні та Бретані.
Відгуки на видання
«книжкова баржа» Повернення Жана Одинака на книжкову баржу стало моїм внутрішнім поверненням додому. Я все ще глибоко закохана в алхімію літератури, ніде не почуваюся такою вільною і водночас захищеною, як у глибинах історії. Про цей книжковий затишок хочеться говорити знову і знову. Ніна Ґеорґе
Інша книжка авторки: «Маленька паризька книгарня (оновл. вид.)», Ніна Ґеорґе, «Наш Формат», 2023 рік
Цитати з книги Справді важливі лише той, хто пише, і той, хто читає; вони зустрічаються на мості зі слів і на якусь мить між ними виникає єдність. У процесі читання кожна людина створює власну книжку, ви до цього як автор уже не маєте жодного стосунку. От і все, що треба знати. Обоє перекидаються словами, думками, ведуть свою гру, і повірте мені, Одиначе, настане день, коли читачі, а не критики писатимуть про книжки, змінюючи все. Підозрюю, що мені це вже не судилося пережити. То що порекомендували б ви мені, людині на порозі смерті, що зникне тієї миті, коли прокинеться мрійник, який мене створив?
Людина, яка читає, споконвіку завдавала владоможцям найбільше проблем. Для них така людина була надто вільною. Її спільницею є література, адже перед книжкою всі рівні.
Людина, яка читає, панує в царстві, що належить лише їй, створює недоступні для інших світи — романтичні, політичні, непокірні. Така людина легко переміщається в часі, вона носить взуття героїв, безпомічних, закоханих, покинутих, уявляє собі страх і тріумф, живе в селах, замках, печерах, лісах, підвалах, на плавучих баржах, вона відкрита до всіх можливих чудес, немов до наукових відкриттів.
— Ось як живуть із книжками. Не лише в голові, не лише «ой-ой-ой, я крута, я читаю». Не знаю, навіщо tata Елла приволокла мене сюди, вона прекрасно знає, що я терпіти не можу їздити на велосипеді, але... одне я знаю напевно: я хочу, щоб навколо мене ціле моє життя були книжки, від ранку до вечора, і вночі теж, постійно, по-хорошому, по-справжньому, коли... коли немає списку обов’язкових для прочитання книжок, немає ніяких літературних премій, немає семінарів, на яких препарують тексти, поки не повідрізають усе, що стирчить, а мертві залишки не позаливають метатекстовим соусом. Розумієш, про що я? Я хочу бути в живих текстах. У справжньому житті.
−12%
